Історія чаю  

 

  Відкриття чаю відносять до 2737 р. до Різдва Христового. Хоча, навряд чи хто знає, що притягувало китайців до блискучих зелених листочків чайної рослини . Історія походження чаю пов’язана з багатьма легендами, з яких найбільш відомою є легенда про імператора Шей Нунга.

 

  Одного дня імператор Шей Нунг захотів випити гарячої води, але кілька листочків з дерева випадково упали в його чашку. Допитливий імператор вирішив скуштувати непривабливий на вигляд напій і визнав, що він був смачним і освіжаючим.

 

  У часи правління династії Мін (1368 – 1644 рр.) у Китаї почали заливати чайні листочки киплячою водою. Традиційний китайський винний глечик з кришкою поступово трансформувався у заварний чайник. Приготування чаю у відкритій посудині, який приписують імператору Шен Нунгу, витримав випробування часом. Але пройшло 4000 років до того, як винайшли метод заварювання чаю, яким ми користуємось зараз.

 

  А індійська легенда говорить про винайдення чаю буддиському монахові Бодхідхармі. Після семирічного періоду безсонних роздумів він відчував втому та прагнув бадьорості.  Будучи у безвиході він розжував декілька листочків з найближчого дерева і одразу ж відчув полегшення.

 

  Тепер Індія є одним з найбільших виробників чаю, хоча до дев’ятнадцятого століття ніяких рекордів із вживання чаю Індія не прославилась. Експеримент Бодхідхарми з жування чайного листа також не знайшов поширення.

 

      Чай

  Слово «чай» (англійською мовою tea) і всі можливі варіації його звучання та написання пішли з одного джерела. «Te» означає «чай» на китайському діалекті амої (Амоу). Слово «cha» , яким благородні мандарини називали чай, також породило нові варіації цього слова.

 

   Чай досяг Європи на початку сімнадцятого століття. Незважаючи на його лікувальні властивості, європейці віддали перевагу ароматній каві. Чай став популярним лише серед декількох аристократичних родів.

 

     Чай в Європі

  На початку сімнадцятого століття німецькі та голландські торговці були першими привезли китайський чай в Європу. Слідом за ними були португальці, які везли його з китайського морського порту Макао, та голландці, що доставили його до Європи через Індонезію.

 

  Дивний напій, що прибув у суміші вантажів з шовком та спеціями, не користувався попитом. Європейці скуштували його, проте віддали перевагу каві. А визнання чаю у Англії чекало аж до 1652 року, коли англійці самі почали торгувати чаєм.

 

       Королівський піар

  У сімнадцятому столітті об’єми продажу чаю в Європі зросли, завдяки підтримці королівських осіб.

 

  Чаювання почало набирати обертів у 1662 році, коли англійський король Чарльз II одружився з португальською принцесою, справжньою любителькою чаю Катериною Браганською. Катерина почала пити чай при дворі з вишуканих напівпрозорих китайських чашок, і незабаром цей приклад перейняли придворні.

 

  Чай був дуже дорогим, але він дуже швидко став модним. Раптово чаювання отримало стильність та вишуканість, а для слідкуючої за іміджем аристократії чай став невід’ємною частиною стилю.

 

   У сімнадцятому столітті в Європі чай був важливим для здоров’я продуктом з великим потенціалом. Більша частина води була непридатною для споживання. Для тих, хто хотів уникнути хвороб, вибір був невеликим: збуджуюча чашка кип’яченої води чи пиво, яке було достатньо міцним, щоб вбити шкідливі бактерії.

 

   У Британії та кількох інших країнах чай став привабливою альтернативою пиву, яке було поширеним напоєм до сніданку. Чай не лише вгамовував спрагу, але й освіжав, бадьорив, був наповненим смаком і до того ж – безпечним для вживання.

 

  У вісімнадцятому столітті у багатих будинках чаювання було справжньою церемонією.

 

   Коштовне чайне листя часто зберігалося в замкненій чайниці, від якої був тільки один ключ. Один раз або двічі на тиждень господиня дому відмикала чайницю для частування сім’ї чаєм чи задля того, щоб справити враження на важливих гостей.

 

   Соціальне життя у першій половині вісімнадцятого століття стало ще більш розвиненим, кавові будинки поступилися чайним садам. Чайні сади були схожі на райські: осаджені деревами алеї, прогулянки у світлі нічних ліхтарів, музика, танці, феєрверки, вишукана їжа з чашкою смачного чаю.

 

   Чайні сади були не лише місцем для розваг, це були місця соціальної рівності – у цих екзотичних ландшафтах могли прогулюватися разом і королівська сім’я й звичайні люди.

 

  Протягом XIX ст. споживання чаю зростало з неймовірною швидкістю. Мода на чай і зниження цін на нього створили попит, який важко було задовольнити. Щоб зруйнувати монополію Китаю, торговці почали шукати можливості для постачання чаю з Індії.

 

      Пакування

  До 1826 року чай завжди продавався на вагу й відсутність упаковки давала можливість торговцям фальсифікувати чай різними добавками. В 1826 році Джон Хорніман запропонував попередньо запаковані й опечатані чайні пакети, які відразу не сподобалися бакалійникам. Вони надавали перевагу традиційним способам отримання доходів. Тоді Хормітан розмістив на пакетах напис про лікувальні властивості чаю і продавав свій чай фармацевтам і аптекарям. Вони та їхні клієнти набагато краще сприйняли таку пропозицію.

 

   Кажуть, що одноразові чайні пакетики ввійшли в історію через один випадок: в Нью-Йорку чайний імпортер Томас Салліван вислав проби чаю своїм споживачам у вигляді маленьких чайних шовкових пакетиків. Споживачам дуже сподобалась зручність такої форми, і незабаром вони почали замовляли чай тільки у пакетиках.

 

  Споживання чаю та його виробництво, відомі вже впродовж майже 5000 років, і навіть сьогодні воно продовжує зростати. По всьому світу кожного року збирають близько 3 мільйонів тон чаю.

 

   Розвиток світового ринку чаю зумовлений двома факторами. У країнах Європи чаювання – це смачний спосіб отримати задоволення від споживання безпечної питної води. У країнах, що розвиваються, бажання різноманітності та отримання насолоди від нових смакових та ароматичних відтінків спонукає розроблення та споживання нових, особливих сортів чаю.

 

 

Прорахуємо ваше замовлення і дамо відповідь на ваші запитання

[contact-form-7 404 "Not Found"]